В Чорнобилі весна знову буяє і квітне цвіт так рясно, як тоді.
Над Прип’яттю черешня зацвітає,
напившись полинової води.
Достигне плід із присмаком полині,
а в серці біль у кожного із нас.
Хіба ж черешні у біді цій винні
і чий ми гріх спокутуєм в цей час?
В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. У 2018 році годинник життя відраховує 32 роки Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів.
Ця дата назавжди залишиться в пам'яті людства.
У нашій світлиці насичено промайнув тиждень пам'яті "Чорнобиль... Трагедія...Пам'ять...".
Чому тиждень? Бо мало години, чи навіть дня, щоб розповісти, згадати, пом'янути, обговорити ті події і страшні наслідки трагедії. Всі бажаючі ознайомились із літературою на цю тематику, переглянули документальні фільми, поділились своїми думками і спогадами про той час.
Чи знаєш ти, світе,
як сиво ридає полин?
Як тяжко, як тужно
моєму народу болить.
