У
1944 році 18 травня стало трагедією
для 238,5 тис. осіб. Саме цього дня радянська влада депортувала татар з Кримського півострова вглиб материка – до Узбекистану, Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей було відправлено також до Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області Росії.
Депортація татар у 1944 році стала однією з найбільш швидко проведених в історії: вона тривала аж два дні.
Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.
Пропонуємо вашій увазі фотовиставку
on-line "Історії тих, хто вижив":
"Ніч, коли давали 5—10 хвилин, щоб зібрати речі, а декому зовсім не дозволяли нічого з собою взяти. Людей кидали в товарні вагони, їхали вони тижнями без їжі й без води. Дуже багато дорогою вмирало, і не було змоги їх поховати. Це найстрашніша сторінка нашого народу."
"Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося. Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти, – пригадує Феріде Меджитова. – Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп «Назарбай» Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім'єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат. Мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна."
«Тато п'ятнадцятого повернувся, шістнадцятого був удома, НКВСівці вітали батька з поверненням, а через два дні нас виселили з Криму, – згадує Несібе-апте, жителька півострова. – Коли прийшли виселяти, тато не повірив. Показав документи свої, говорив, що служив чотири роки. Руки однієї не було в нього, в лівій тримав документи... гвинтівкою по руці вдарили і виштовхнули з дому. На збори дали 5 хвилин, взяти з собою нічого не встигли, бо до нас прийшли пізніше, ніж до інших. Та й що можна встигнути взяти за 5 хвилин? Звичайно ж, одяг узяти встигли, так і вивезли нас в Узбекистан».
«У вагоні було багато людей, моя тітка була вагітна, там же і народила. Дитина не вижила, а тіло довелося викинути у віконце, бо солдати не відкривали дверей. Будучи дітьми, ми збирали бліх зі старих і камінням давили їх. На деяких станціях нам приносили їжу, води практично не було, люди кричали: «Води, води!», – згадує одна з депортованих.
"Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей - у вікно..."
"Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав."
Пісня
«1944», присвячена темі депортації кримських татар з Криму у 1944 році, принесла українській співачці
Джамалі перемогу на Євробаченні 2016.
https://www.youtube.com/watch?time_continue=11&v=wNECV2h-y58&feature=emb_logo
Не губіть мою душу,
Наші душі...
Я не змогла провести там свою молодість,
Тому що ви забрали у мене мою землю. Мені не вистачало Вітчизни...
Гердани - традиційні українські прикраси з бісеру виготовленні у техніці станочного плетіння. Синій – класичний, червоний – округлений (інша назва «гердан Клеопатри»). Всі види герданів можна виготовити на станку, як зображено на фото. Цю техніку вивчила Н.С.Котурбаш, і залюбки тішить всіх своїми шедеврами.
