Підготовка до Віхи починалася ще за місяць. Хлопці збиралися компаніями та йшли до лісу, щоб знайти високий стовбур молодого дерева. Рубали його, чистили від гілок та кори і клали так, щоб воно висохло, але залишалося рівненьким.
В день , коли піднімали віху, потрібно було знову йти до лісу, але вже в пошуках верхівки молодої берези. Вибирали таку, щоб була густа, крислата та рівна з усіх боків. Дівчата, в свою чергу, прикрашали березову верхівку яскравими стрічками з тканини. Вже прикрашену верхівку прикріпляли до висушеного стовбура.
Ближче до вечора піднімали віху під гучні вигуки та оплески та надійно закріплювали її у вертикальному положенні. Це було символом початку святкування. Далі розпалювали велике вогнище, кидали туди резину (в основному це були автомобільні шини, які хлопці збирали по всьому селу ще задовго до свят). Святкування супроводжувалося посиденьками за щедро накритим столом, співами, танцями під супровід «живої музики», різними конкурсами та веселощами.
Гуляння тривають аж до самого ранку. Треба сказати, що таких віх у селі було 4-6. Тому хлопці вважали своїм обов’язком вберегти свою віху, бо в будь-який час вночі могли з’явитися небажані «гості» та зрубати або повалити її.Ще однією традицією є те, що тих, хто заснув обмащували вугіллям так, щоб мама рідна не впізнала.
Слід зауважити, що наші струтинські традиції активно підтримують і в далекому Харкові. А це означає, що рідний куточок з усіма звичаями та традиціями завжди залишається в людських серцях.
Немає коментарів:
Дописати коментар